 |
| Худ. Петро Качалаба |
Ушануванням Велеса рідновіри замінюють Миколу Весняного (Квітчатого). Натомість зимового Миколу святкують 6 грудня, що є невідповідним в річному колі, адже проти травневого свята стоїть Михайло на 8 листопада. І хоч Михайло і Микола в календарі ушановуються під різними датами, ми вважаємо їхню властивість тотожною і пов'язаною з місячною сутністю і опікунством тварин [2, 53].
Світлана Творун пише, що на Весняного Миколи влаштовують заздравні обіди. В деяких селах печуть коржики у вигляді овечок, баранців або їх закручених ріжок, які називаються "миколайчиками", ними пригощають дітей, промовляючи або наспівуючи: "Чибрики, чибрики, миколайчики – пригощайтесь, любі дітки – подолянчики".
Ось як описує дослідниця народної творчості відтворення народного свята Миколи Квітчастого в селі Бохоники Вінницького району місцевим фольклорним колективом "Брикса":
"На кожному кутку села обирають свого Миколу, який повинен бути гарним хазяїном, прикладом для інших. До нього приходять господині сусідки і просять бути їм "Миколою Квітчатим", посіяти гречку і постригти овечку. Отримавши згоду (а від такої честі відмовитися не можна) жінки одягають на голову "Миколи" вінок з квітів, а груди перев’язують барвистими стрічками, за які в кожній хаті йому впихають квіти.
"Микола" з процесією обходить всі будинки на своєму кутку. В кожному дворі господині вручають йому сито з гречкою. "Микола" тричі обходить господаря і господиню, посіваючи їх. При цьому всі присутні співають:
Роди, Боже, гречку на кашу,
На всю годиноньку нашу,
А бджілкам на мед цвіти –
Діточок посолоди,
А нам на гречаники,
Смачні виплиганики.
Після чого "Миколу" запрошують до хати, дають йому в руки ножиці для стрижки овець. На столі, покритому домотканим рядном, кладуть ягнятко, яке притримують діти. "Микола" починав стрижку. Як правило, він навхрест вистригав лише чотири пучки вовни, м’яв її в руках і роздував по килиму. Ці дії також супроводжувалися піснею:
Святий Миколайчику
Пострижи нам ярочку,
Ярочку, яриночку –
Цю божу твариночку,
Барана рогатого,
Для роду багатого.
А вовну розправ, помни –
Дівчатам на килими,
На вовну теплом дмухни –
Нам на теплі кожухи.
У кожній хаті "Миколу" частують стравами з гречки, прикріплюють до стрічки квітку і дарують хліб або пряники-"миколайчики" для дітей. Обійшовши двори свого кутка, "Миколи" разом із сусідами прямували до майдану, де збиралося майже все село. Там всі присутні ставали в три кола, які під спів веснянок починали рухатись одне супроти другого, почергово змінюючи напрямок руху то за сонцем, то проти. Перше коло утворювали "Миколи Квітчаті" з хлібом у руках піднятих над головою, друге – дівчата і діти, третє – всі інші учасники свята. Починалось дійство веснянкою:
Виоремо нивоньку довгеньку,
Посіємо гречку гарненьку,
Гречка вродиться,
Женчики знайдуться –
Гречечку чик, чик, чик.
А в тієї гречки –
Чорнії вершечки,
А в того проса –
Русая коса,
А в тієї пшениці –
Русії косиці.
Від кутка до кутка
Скачуть дівки городка.
Годі, дівки, скакати,
Підем гречку в’язати.
Ти, Галочко сизокрила,
Ти, дівчино чорнобрива,
Скоч у кінець,
А ти, дівчино, поведи танець.
Після урочистого хороводу грали музики, влаштовувались танці, "Миколи Квітчаті" роздавали всім присутнім діткам печиво-"миколайчики", частували паляницями. Господині пригощали гречаними млинцями, а господарі – медовою. [3, 44-45].
Виходячи з цього можна припустити, що це свято має господарські мотиви і присвячене початку стрижки овець, яке припадає на травень-червень. А також на початку травня йде сівба гречки. Звісно, що опікуном тваринництва і землеробства є Бог багатства, достатку Велес, тому йому і присвячене це свято. А Микола – це лише епітет цього давньослов'янського Бога [1, 42].
Слід також зазначити, що на цей час починається вигін худоби на полонини в Карпатах. Ці дійства приурочують часто до свята Юрія, який замінює Ярила і переважно пов'язується з весняними святами [4, 36]. Але тут трапилася накладка юліанського календаря на григоріанський, і замість дати ушанування Юрія 23 квітня вийшло 6 травня. Тому треба бути обережними з висновками, бо зі зміщенням ортодоксального церковного календаря на 16 діб від астрономічних подій змістилися і обрядові дії відповідно до господарських робіт.
Література:
3. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
4. Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – № 5. С. 32-39.
Світовит Пашник
Немає коментарів:
Дописати коментар