Свято Шума (Старого Змія), 1 червня

Валерій Войтович "Шум-Шумлячий"

Свято Шума відкриває початок літа. Як повідомляє С. Губерначук, у гетитів літнє свято звалося Ата-Шум (Антахшум. – С.П.) [3, 34]. Це напевне Старий Шум, який стоїть у річному коловороті протилежно від Нового Шума (Наум), яке святкують 1 грудня. Свято Наума пов'язане з мудрістю і початком у давнину навчального періоду. За багатьма легендами різних народів символом мудрості є Змій. Перед цим святом, 30 листопада, ушановується змієборець Андра (Індра, Ондер). Він своєю палицею, мусив вбити Змія, який оновлюється (воскресає) 1 грудня. А вже 1 червня він стає зрілим або старим. Підтвердженням причетності змія до свята Шума, має своєрідний звук, який видає плазун у вигляді шипіння.

Валерій Войтович зазначає, що своїм листям шумить ліс, тому під Шумом саме й розуміють духа ліса. У давнину ліс називали Шумом, ще давніше Шумлячим. Шум Шумлячий – Бог лісу та лісового шуму. Шум – ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б'ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева.

В українській гаївці співається: "А в нашого Шума зелена шуба". Звичайно, що мова йде про зелений ліс, який вже сповна розкрив свою красу в літню пору. Могутнього Бога дівчата викликають веснянками-гаївками, що мають назву "Шум" (див. гру). Цими та іншими магічними піснями юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно-літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки, то спускали їх, то піднімали до гори – творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час "налітали" парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.

Ліс-Шум – святиня Богів, він завжди манив людей своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх вікових дерев. [1, 130-136].

Дослідник А.В. Цьось приводить наступну гру "Віночок", яка пов'язана з ушануванням Шума:

Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:

Ой нумо-нумо

В плетеного Шума!

Як наша мати

Буде розплітати?

Розплетися (заплетися), Шуме,

Розплетися (заплетися)!

Хрещатий барвінку,

Розстелися!

Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи: "Горю, горю!" Так гра закінчується. [4].

Подібні забави описує у книзі "Звичаї нашого народу" Олекса Воропай:

Дівчата беруться за руки і творять два ключі – один за одним паралельно – і при цьому співають:

Ой, нумо, нумо,

В Зеленого Шума.

А в нашого Шума

Зеленая шуба.

Після цього обидва "ключі" біжать вперед, а потім назад і при цьому співають:

Ой, Шум ходить по діброві

А Шумиха рибу ловить,

Що вловила, те пропила,

Своїй дочці не вгодила.

Постій, дочко, до суботи,

Куплю плахту і чоботи. –

Червоная плахта,

Зелена запаска –

Люби мене, козаченько,

Коли твоя ласка.

На Чорноморщині дівчата, виводячи "Шум" (гра аналогічна до "Віночку") завертають у коло і пробігають під "Аркою" рук останніх двох дівчат, а ті, пропустивши всіх, самі під своїми ж руками повертаються так, що їхні руки складаються навхрест. Таким чином останні пари дівчат пробігають під руками наступних пар і стають одна проти одної в дві лави, утворюючи при цьому з своїх рук щось на зразок плоту. Заплітаючи такий пліт, дівчата співають:

Ой, нумо, нумо,

В зеленого Шума,

Огірки-жовтяки,

Женітеся, парубки,

Ой вам трясця – не дівка.

Трясця вам, а не нам,

Трясця нашим ворогам.

Ой, у того Шума, Зеленая шуба...

На сплетені руки ставлять босоноге дитя років п'яти або шести, хлопця або дівчину – "аби шустре було, щоб шкереберть не полетіло". Дитя ходить по живому "плоті чи містку", а хор співає:

Шум ходить по діброві,

А Шумиха рибу ловить;

Що вловила, те й пропила,

Сукні дочці не купила.

Пожди, доню, до суботи,

Куплю сукню і чоботи.

Пожди, доню, понеділка,

Зів'ю вінок із барвінка.

Абож мені сукню крайте,

Абож мене заміж дайте.

В міру того, як "Шум" рухається вперед по руках хоровідниць, залишені позаду пари дівчат перебігають наперед і знову сплітають з своїх рук "місток". Таким чином "Шум" може йти і йти далі; так він звичайно рухається доти, доки не обійде навколо храму. [2, 308-310].

Література:

1. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівне: Оріяна, 1997. – 332 с.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с.

3. Губерначук С. Дажбог мене вислав... // Сварог. – 2001. – №11-12. – С. 34-38.

4. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 1994. – 96 с.

Світовит Пашник