Зі стародавніх часів дуб вважається священним деревом. Він часто опиняється в центрі світотворчості. Навколо нього відбувають різні мітологічні події.
У степовій частині України не часто зустрічаються ці дерева, південний кордон розповсюдження дуба звичайного (черешчатого), до якого належать і запорозькі дуби, збігається з лінією, що відділяє лісостеп від власне степу. Але вздовж Дніпра і прилеглих річках ці велетні ростуть і зараз. Тут з давніх часів буяли могутні дубові ліси.
У степовій частині України не часто зустрічаються ці дерева, південний кордон розповсюдження дуба звичайного (черешчатого), до якого належать і запорозькі дуби, збігається з лінією, що відділяє лісостеп від власне степу. Але вздовж Дніпра і прилеглих річках ці велетні ростуть і зараз. Тут з давніх часів буяли могутні дубові ліси.
Можливо подорожуючи Дніпром було за честь посадовити дуб в священному місці, особливо на Хортиці. За підрахунками Івана Петерса, лісничого колонії менонітів, в 1857 році на острові ще росло, серед інших цінних порід дерев, 49 тисяч дубів [3, 101].
У книзі "Опис України" Гійом де Боплан, французький фортифікатор та картограф, що служив польському королеві в першій половині XVII століття, пише:
"На півльє нижче (Кічкаської переправи) починається верх Хортиці... Кажуть, що цей острів дуже значний за своїми розмірами і майже весь оперезаний урвищами, а, відповідно, малодоступний. Має два добрих льє в довжину і півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині, оскільки на захід звужується і понижується; повені його не затоплюють. На ньому росте багато дубів, і він був би добрим місцем для поселення, яке служило б для спостереження за татарами." [1, 44].
Серед дубів траплялися особливі велетні, які обожнювалися і обростали легендами. Такий дуб ставав символом Світового дерева. У творі "Про управління імперією", який приписують візантійському імператору Костянтину Порфірородному (створювався протягом 948 – 952 років) на острові Хортиця (у К.П. св. Георгія або Григорія) ріс такий особливий дуб. Ось що він пише про ушанування його русами:
"Глава 9. Про росів, що відправляються з моноксилами із Рóсії в Константинополь. […] Після того як пройдене це місце, вони досягають острова, який зветься островом Св. Григорія. На цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, оскільки там стоїть величезний дуб: приносять в жертву живих півнів, укріплюють вони й стріли навколо [дуба], а інші – шматочки хліба, м'ясо і все, що має кожний, як велить їх звичай. Кидають вони й жереб на півнів: або зарізати їх, або з'їсти, або відпустити їх живими." [12, 19].
Де стояв той священний дуб на Хортиці невідомо, існувало кілька версій. Навіть був поставлений пам'ятний знак на схилах скелі Ушвивої, де імовірно міг рости такий дуб, та пошуки місця продовжуються досі. Якщо дерево на острові шанувалося протягом багатьох тисяч років, то швидше вибирали найкращий дуб до кінця його життя, а потім знову шукали дуба, що найбільш підходив до образу Світового дерева.
Залишки одного з таких дубів на Хортиці бачив в кінці ХІХ ст. краєзнавець Яків Новицький: "П'ять років тому на Хортиці засох священний дуб (за Д. Яворницьким дуб був в обхваті біля 3 сажен (6,4 м.)) [3, 96]) – це видатна старожитність острова, який прожив десятки віків. Він був гіллястий та колосальної товщини; стояв дуб в 150 саженях від колонії на Хортиці, на південь, біля самої дороги, що була направлена через острів у довжину; сьогодні зберігся тільки пень дуба, по якому можна судити про його розміри. Поблизу дуба, трошки південніше (саженів з 50-т) протягнено ряд редутів, що перетинають острів у ширину.
Легенда розповідає, що багатовіковий дуб був місцем, де збиралися запорожці, де також збиралась біля святого дуба козацька рада для обговорення політичних та громадських питань; під дубом лунали запорозькі молитви; інколи вони бралися за зброю проти ворогів. В 1775 році, після Троїцьких свят, запорожці в останній раз віддали шану святому дубові, де вони розпили кілька бочок горілки і в останній раз відтанцювали запорозького козачка; лились отут сльози козацькі, коли вони, прощаючись, розходилися у всі кінці – хто на Дін, хто на Тихий Дунай, а хто до рідної оселі (де була жінка з дітьми) доживати віку. Шкода було запорожцям кидати Хортицю та розлучатися з вільним життя Січі." [7, 106].
Яков Новицький від діда Грицька Шутя, 75 рок., з села Вознесенка, 7 серпня 1874 року записав про цей дуб наступне: "На Хортиці, біля Шанцевої балки стоїть Красний дуб, він високий i гiльчастий; старішого й товстішого від його нема. Це, кажуть, що запорізьки дуб, бо хто з старих дідів його зна, він все однаковий; листя на єму зимою червоне i до весни не спада. Біля цього дуба, кажуть, єсть запорозький клад." Далі Новицький дає пояснення: "Нині цього величного, вікового дуба не існує. Він самотньо стояв у відкритому степу острова в півверсти від південного кінця менонітської колонії Острів Хортицький. Сухий остов його видно було з 1876 по 1882 рік. Люди похилого віку називали дуб глухим, зимовим, що не втрачав листя до початку весни." [8, 404].
Де стояв дуб, який згадує Я. Новицький, зараз невідомо, але судячи за описом, він має бути в самісінькому центрі острова. Зараз там поля і посадки. Можливо він стояв біля нижньої дороги, що зараз заасфальтована і проходить біля верхів'я балки Шанцевої і крайнього редуту, вона більш відповідає наведеним відстаням від колонії менонітів. Саме на цій версії наполягає дослідник Олег Власов. Але міг стояти Дуб біля паралельної верхньої ґрунтової дороги, що проходить якраз по центру вдовж Хортиці.
Саме в тому районі через згадувані редути вздовж хребта острова проходить алея-дорога, яка тягнеться на південний схід до Зорової Могили, а також в інший бік до сучасної траси на в'їзді до колишнього ЦІМЕТу. Ось як про це пише Яків Новицький: "За словами Гепнера, німці застали острів безлюдним, де жив лише один старий солдат, котрий стеріг садочок, ще розведений Потьомкіним біля високої могили, який і досі відомий під ім'ям "Потьомкіна". На самій могилі, як розповідає легенда, Потьомкін збирався побудувати палац та оселитися в ньому, до того ж його бажанням було провести через острів поштовий шлях, з'єднавши його двома мостами; але ці плани чомусь розвалилися: запроектований шлях був проведений через острів в північному напрямку та обсажений з двох боків деревами, але цим справа і закінчилась, і два глибоких рівчаки до сих пір залишили сліди; сам шлях і тепер існує під назвою "поштовий". [7, 101]. На старих картах саме цей шлях і показаний (див. у додатку мапи). Залишаємо дві версії про місце, де ріс дуб-велетень, але відстані незначні.
У книзі "Опис України" Гійом де Боплан, французький фортифікатор та картограф, що служив польському королеві в першій половині XVII століття, пише:
"На півльє нижче (Кічкаської переправи) починається верх Хортиці... Кажуть, що цей острів дуже значний за своїми розмірами і майже весь оперезаний урвищами, а, відповідно, малодоступний. Має два добрих льє в довжину і півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині, оскільки на захід звужується і понижується; повені його не затоплюють. На ньому росте багато дубів, і він був би добрим місцем для поселення, яке служило б для спостереження за татарами." [1, 44].
Серед дубів траплялися особливі велетні, які обожнювалися і обростали легендами. Такий дуб ставав символом Світового дерева. У творі "Про управління імперією", який приписують візантійському імператору Костянтину Порфірородному (створювався протягом 948 – 952 років) на острові Хортиця (у К.П. св. Георгія або Григорія) ріс такий особливий дуб. Ось що він пише про ушанування його русами:
"Глава 9. Про росів, що відправляються з моноксилами із Рóсії в Константинополь. […] Після того як пройдене це місце, вони досягають острова, який зветься островом Св. Григорія. На цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, оскільки там стоїть величезний дуб: приносять в жертву живих півнів, укріплюють вони й стріли навколо [дуба], а інші – шматочки хліба, м'ясо і все, що має кожний, як велить їх звичай. Кидають вони й жереб на півнів: або зарізати їх, або з'їсти, або відпустити їх живими." [12, 19].
Де стояв той священний дуб на Хортиці невідомо, існувало кілька версій. Навіть був поставлений пам'ятний знак на схилах скелі Ушвивої, де імовірно міг рости такий дуб, та пошуки місця продовжуються досі. Якщо дерево на острові шанувалося протягом багатьох тисяч років, то швидше вибирали найкращий дуб до кінця його життя, а потім знову шукали дуба, що найбільш підходив до образу Світового дерева.
Залишки одного з таких дубів на Хортиці бачив в кінці ХІХ ст. краєзнавець Яків Новицький: "П'ять років тому на Хортиці засох священний дуб (за Д. Яворницьким дуб був в обхваті біля 3 сажен (6,4 м.)) [3, 96]) – це видатна старожитність острова, який прожив десятки віків. Він був гіллястий та колосальної товщини; стояв дуб в 150 саженях від колонії на Хортиці, на південь, біля самої дороги, що була направлена через острів у довжину; сьогодні зберігся тільки пень дуба, по якому можна судити про його розміри. Поблизу дуба, трошки південніше (саженів з 50-т) протягнено ряд редутів, що перетинають острів у ширину.
Легенда розповідає, що багатовіковий дуб був місцем, де збиралися запорожці, де також збиралась біля святого дуба козацька рада для обговорення політичних та громадських питань; під дубом лунали запорозькі молитви; інколи вони бралися за зброю проти ворогів. В 1775 році, після Троїцьких свят, запорожці в останній раз віддали шану святому дубові, де вони розпили кілька бочок горілки і в останній раз відтанцювали запорозького козачка; лились отут сльози козацькі, коли вони, прощаючись, розходилися у всі кінці – хто на Дін, хто на Тихий Дунай, а хто до рідної оселі (де була жінка з дітьми) доживати віку. Шкода було запорожцям кидати Хортицю та розлучатися з вільним життя Січі." [7, 106].
Яков Новицький від діда Грицька Шутя, 75 рок., з села Вознесенка, 7 серпня 1874 року записав про цей дуб наступне: "На Хортиці, біля Шанцевої балки стоїть Красний дуб, він високий i гiльчастий; старішого й товстішого від його нема. Це, кажуть, що запорізьки дуб, бо хто з старих дідів його зна, він все однаковий; листя на єму зимою червоне i до весни не спада. Біля цього дуба, кажуть, єсть запорозький клад." Далі Новицький дає пояснення: "Нині цього величного, вікового дуба не існує. Він самотньо стояв у відкритому степу острова в півверсти від південного кінця менонітської колонії Острів Хортицький. Сухий остов його видно було з 1876 по 1882 рік. Люди похилого віку називали дуб глухим, зимовим, що не втрачав листя до початку весни." [8, 404].
Де стояв дуб, який згадує Я. Новицький, зараз невідомо, але судячи за описом, він має бути в самісінькому центрі острова. Зараз там поля і посадки. Можливо він стояв біля нижньої дороги, що зараз заасфальтована і проходить біля верхів'я балки Шанцевої і крайнього редуту, вона більш відповідає наведеним відстаням від колонії менонітів. Саме на цій версії наполягає дослідник Олег Власов. Але міг стояти Дуб біля паралельної верхньої ґрунтової дороги, що проходить якраз по центру вдовж Хортиці.
Саме в тому районі через згадувані редути вздовж хребта острова проходить алея-дорога, яка тягнеться на південний схід до Зорової Могили, а також в інший бік до сучасної траси на в'їзді до колишнього ЦІМЕТу. Ось як про це пише Яків Новицький: "За словами Гепнера, німці застали острів безлюдним, де жив лише один старий солдат, котрий стеріг садочок, ще розведений Потьомкіним біля високої могили, який і досі відомий під ім'ям "Потьомкіна". На самій могилі, як розповідає легенда, Потьомкін збирався побудувати палац та оселитися в ньому, до того ж його бажанням було провести через острів поштовий шлях, з'єднавши його двома мостами; але ці плани чомусь розвалилися: запроектований шлях був проведений через острів в північному напрямку та обсажений з двох боків деревами, але цим справа і закінчилась, і два глибоких рівчаки до сих пір залишили сліди; сам шлях і тепер існує під назвою "поштовий". [7, 101]. На старих картах саме цей шлях і показаний (див. у додатку мапи). Залишаємо дві версії про місце, де ріс дуб-велетень, але відстані незначні.
Дуб у центрі Хортиці
Біля цієї алеї напроти балки Шанцевої за 500 м росте невелика група дерев, серед яких і молодий величний дуб. Можна було саме його вибрати для ушанування, як щогли човна-острова (див. нижче світогляд), і облаштувати навколо дерева слов'янське святилище. Вздовж всієї алеї, від траси до Зорової могили (Скіфського стану) можна проводити кінні прогулянки. Залишимо цю пропозицію для Національного заповідника "Хортиця".
Краєзнавець Юрій Вілінов вважає, що Червоний дуб запорозький козаків це не той, про який згадує імператор Костянтин. І приводить свідчення краєзнавця Івана Михайловича Бірчука (1896-1982), який розповідав йому про ймовірного претендента на священного дерева росів. Дмитро Яворницький запропонував лікарю Дніпробуду Івану Бірчуку, як любителю історії стародавніх часів, пожити у його експедиційному наметі, де він і пробув кілька тижнів. Ось тоді Яворницький розповів, що десь, ще наприкінці XIX ст., наштовхнувся в балці Ганівці (приблизно там, де зараз адміністративна будівля недавнього ЦІМЕТу) на тлін дубового пня в шість саженів (13 м) в обхваті. [3, 96]. Цікаво, чого про цей пінь не згадав Я. Новицький, адже він мав дружбу з Д. Яворницьким. Та й записи наукової фіксації цього пня нам невідомі, а він би не залишився без уваги, навіть тих же менонітів, які поруч мали своє поселення.
Балка Ганівка має другу назву – Дубова, бо там ростуть великі дуби, найстаршим дають до 250 років. А ще так звані дуби-побратими, яких нараховують близько півтора десятка. Ще краєзнавець Володимир Шовкун висловлював версію, що подвійні дуби садовили козаки побратими, для міцної дружби. Ми ж думаємо, що їх могли висаджувати меноніти, коли, ймовірно, одружувалися, то поєднували два роди. Ще варіант: садовили парні дуби в честь своїх померлих родичів. Поруч на схилах є менонітський цвинтар.
Краєзнавець Юрій Вілінов вважає, що Червоний дуб запорозький козаків це не той, про який згадує імператор Костянтин. І приводить свідчення краєзнавця Івана Михайловича Бірчука (1896-1982), який розповідав йому про ймовірного претендента на священного дерева росів. Дмитро Яворницький запропонував лікарю Дніпробуду Івану Бірчуку, як любителю історії стародавніх часів, пожити у його експедиційному наметі, де він і пробув кілька тижнів. Ось тоді Яворницький розповів, що десь, ще наприкінці XIX ст., наштовхнувся в балці Ганівці (приблизно там, де зараз адміністративна будівля недавнього ЦІМЕТу) на тлін дубового пня в шість саженів (13 м) в обхваті. [3, 96]. Цікаво, чого про цей пінь не згадав Я. Новицький, адже він мав дружбу з Д. Яворницьким. Та й записи наукової фіксації цього пня нам невідомі, а він би не залишився без уваги, навіть тих же менонітів, які поруч мали своє поселення.
Балка Ганівка має другу назву – Дубова, бо там ростуть великі дуби, найстаршим дають до 250 років. А ще так звані дуби-побратими, яких нараховують близько півтора десятка. Ще краєзнавець Володимир Шовкун висловлював версію, що подвійні дуби садовили козаки побратими, для міцної дружби. Ми ж думаємо, що їх могли висаджувати меноніти, коли, ймовірно, одружувалися, то поєднували два роди. Ще варіант: садовили парні дуби в честь своїх померлих родичів. Поруч на схилах є менонітський цвинтар.
Віковий дуб в балці Ганівка
На поховання за давніми звичаями могли робили ритуал поєднання у шлюбі Неба і Землі, щоб відродитися у наступному поколінні. Цей обряд божественного шлюбу є у багатьох народів, але на ньому часто не наголошують, а проводять на підсвідомості за давньою традицією насипаючи могилу, як вагітність Землі, і на ній ставлять стелу чи хрест, як символ чоловічого начала. Відомо, що меноніти мали культ ушанування священних дубів, тому поблизу своїх колоній охороняли дуби-велетні.
А зі слов'янської мітології відомо, що Велес, як Бог нижнього світу, має за шерсть траву, а дерева – це його роги. Саме між ріг бив Перун-громовержець. Від битви цих двох Богів творилося життя. Дуб ще називали Перуновим деревом, через свою висоту в них часто потрапляла блискавка. З дубів, які мають тверду деревину, переважно робили човни і труни, а також хрести і щогли.
Згадаємо також образ Козака Мамая з народних картин, який символізує Сонце, що заходить. Обов'язковим атрибутом сюжету картини є Дуб, біля якого Мамай припнув свого коня і сів грати на кобзі, оспівуючи навколишній світ і свої походи [9, 51]. Образи могил, що видніються на картині за Дубом, навіюють думку, що списаний сюжет з хортицьких просторів.
У Велесовій Книзі з дубом пов'язана і легенда про більш давні часи, коли творилися слов'янські роди. Тоді мати Славуна посилає отця Богумира шукати дочкам чоловіків: "І повози упряже і їде, кудись. І приїде до дуба стоячого в полі, і остався вночі біля вогнища свого. І виде ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здраві будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям. Од них три роди ізійшли, від Славуни були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір. [2, ВК,9а].
Ось такі дива творяться біля священного Дуба, де наші пращури запалювали священний вогонь, промовляючи славу Богам: "Пиймо суру питну за славу ту п'ятикратно денно. І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього. Єсь ми Дажьбови внуки і не сміємо нехтувати слави нашої за віки." [2, ВК,24б].
Для сучасників важливо зрозуміти символічне призначення Світового дерева. Висловимо кілька версій. Вони не протирічать ода одній, а швидше доповнюють.
Перш за все, острів Хортиця є чудовим поєднанням із Дубом, яке вписано в давні космогонічні уявлення наших предків. Так як назву острова пов'язують із слов'янський Богом Хорсом, а він ототожнюється з човном-місяцем, то дуб відіграє роль щогли, а листя на ньому наче вітрила. Весною листя розпускаються і човен рушає рікою, розсікаючи води Дніпра. Тому він – січовик, що обернений до Дніпрових порогів, а це перепона до раю – жіночого лона. Хортич везе до нього наших померлих предків, як насіння, в потойбічний світ, щоб воно проросло новим життям у наступних поколіннях. Натомість живі люди, рухаючись на священному човні-місяці долають перешкоди (пороги) земного життя. Ці перешкоди можуть бути легкі і тяжкі, які можуть призвести до загибелі. І тільки тим, хто бореться за своє життя допомагають Рідні Боги долати складнощі. Відвідуючи священний острів, ми набираємося духовної наснаги для руху вперед до нових звершень.
Дуб стоїть посередині Всесвіту, все обертається навколо нього. Всі народи світу мають подібні образи. Слов'янська мітологія про Світове дерево має свої особливості. Так з одного боку Світового дерева (як і човна-острова) є Білобог, а з іншого Чорнобог: вони між собою б'ються, і від того ніч змінюється на день, а зима на літо і навпаки. Це велика таїна Божого світотворення – обидва Боги виконують своє призначення і один без одного не існують, тому мають бути ушановані людьми, і тримати світову рівновагу [10, 43].
На вершечку дерева днює Сонце. Саме його рух зумовив поділ простору і часу довкола Світового дерева на четверо у горизонтальній площині, виражаючи наступні уявлення: ранок – схід, день – південь, вечір – захід, ніч – північ, а відповідно до річного циклу – весна, літо, осінь, зима. З простором треба пов'язати і чотири стихії: схід – вогонь, південь – вітер, захід – земля, північ – вода [див. 4, 35-36].
Ці події закладено в календарну систему, місце Світового дерева в центрі восьмикутної зірки [див. 11, схему]:
За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної прив'язані певні істоти: нижню, коріння (підземний світ) – там повзають і плавають змії, жаби, риби, водоплавні птахи; середню, стовбур (земний світ) – там туляться тварини: тури, олені, коні, кабани, вовки та ін. і світ людей; верхню, крона (небесний світ) – птахи і бджоли, небесні світила. [6, 61].
Крона Світового Дерева символізує світ Прави – законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя. Стовбур – це світ видимий Ява (світ Життя). Коріння – це світ потойбічний Нава (світ Мертвих). Восьмикінцевий Православний хрест, наче щогла, тотожний образові Світового Дерева і символізує Праву (коротке верхнє рамено), Яву (довге рамено) і Наву (косе рамено або півмісяць). [10, 8]. Дуб також посередник між світами – своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу Богів або в Потойбіччя.
Іншим прикладом світового розподілу може бути уява Світового дерева як родини. Тоді воно буде нам нагадувати наш священний символ Триглав-Тризуб. Як зазначає Ярослава Музиченко, найпростіше, тричленне позначення дерева-сім'ї є той же відомий нам стовбурець з трьома гілочками: батько, мати і на вершечку дитя:
... Ой плине, плине райськоє древце,
Райськоє древо з трьома вершеньки:
В першім вершеньку сив соколонько,
В другім вершеньку сива кунонька.
В третім вершеньку сив-ластовлята.
Ой не є ж тото сив соколонько,
Але є ж тото господаренько.
Ой не є ж тото сива кунонька,
Але є ж тото господиненька.
Ой не є ж тото сив-ластовлята,
Але є ж тото їхні дитята. [6, 63].
Графина Маковій, знавець і зберігач давніх звичаїв, народна цілителька писала, що Дуб має велику силу: "Коли народжувався хлопець – коло хати садовили дуба, а дубовими гілками (та все по три) заклечували хату, встеляли долівку з весни до осені, де є син." Для народженика мати читала замовляння біля дерева: "Гой Дубе, Дубе, мій діду любий, ходи в господу для мого роду, на мого сина дай свої сили, аби злії духи його не косили, на мого сина дай свої в'язи, аби злії духи не рвали м'язи, на мого сина дай свої моці, аби бути з Перуном у кожнім році" (правлено С.П.). [5, 26-27].
Образ Світового дерева буде завжди виникати в уяві, бо воно наближає людину до Бога і його проявів, що уособлюють сили Природи.
Господарська діяльність на Хортиці і околицях винищила всі старі дуби. Найстаршим дубам дають біля 300 років. Виключення складав 700-літній Запорозький дуб-патріарх в селищі Верхня Хортиця на правому березі Дніпра, який знаходиться під охороною держави (як і його 250-300 річні побратими), але й той майже загинув, залишилася одна гілка, яка доживає свого віку.
Рідновіри і надалі ушановують дуби Хортиці, щоправда кожен вибирає те, що йому найбільше до вподоби, ушановується кілька дерев в різних частинах величезного острова.
Крона Світового Дерева символізує світ Прави – законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя. Стовбур – це світ видимий Ява (світ Життя). Коріння – це світ потойбічний Нава (світ Мертвих). Восьмикінцевий Православний хрест, наче щогла, тотожний образові Світового Дерева і символізує Праву (коротке верхнє рамено), Яву (довге рамено) і Наву (косе рамено або півмісяць). [10, 8]. Дуб також посередник між світами – своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу Богів або в Потойбіччя.
Іншим прикладом світового розподілу може бути уява Світового дерева як родини. Тоді воно буде нам нагадувати наш священний символ Триглав-Тризуб. Як зазначає Ярослава Музиченко, найпростіше, тричленне позначення дерева-сім'ї є той же відомий нам стовбурець з трьома гілочками: батько, мати і на вершечку дитя:
... Ой плине, плине райськоє древце,
Райськоє древо з трьома вершеньки:
В першім вершеньку сив соколонько,
В другім вершеньку сива кунонька.
В третім вершеньку сив-ластовлята.
Ой не є ж тото сив соколонько,
Але є ж тото господаренько.
Ой не є ж тото сива кунонька,
Але є ж тото господиненька.
Ой не є ж тото сив-ластовлята,
Але є ж тото їхні дитята. [6, 63].
Графина Маковій, знавець і зберігач давніх звичаїв, народна цілителька писала, що Дуб має велику силу: "Коли народжувався хлопець – коло хати садовили дуба, а дубовими гілками (та все по три) заклечували хату, встеляли долівку з весни до осені, де є син." Для народженика мати читала замовляння біля дерева: "Гой Дубе, Дубе, мій діду любий, ходи в господу для мого роду, на мого сина дай свої сили, аби злії духи його не косили, на мого сина дай свої в'язи, аби злії духи не рвали м'язи, на мого сина дай свої моці, аби бути з Перуном у кожнім році" (правлено С.П.). [5, 26-27].
Образ Світового дерева буде завжди виникати в уяві, бо воно наближає людину до Бога і його проявів, що уособлюють сили Природи.
Господарська діяльність на Хортиці і околицях винищила всі старі дуби. Найстаршим дубам дають біля 300 років. Виключення складав 700-літній Запорозький дуб-патріарх в селищі Верхня Хортиця на правому березі Дніпра, який знаходиться під охороною держави (як і його 250-300 річні побратими), але й той майже загинув, залишилася одна гілка, яка доживає свого віку.
Рідновіри і надалі ушановують дуби Хортиці, щоправда кожен вибирає те, що йому найбільше до вподоби, ушановується кілька дерев в різних частинах величезного острова.
Література:
1. Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / пер. с фр.: Я. І. Кравця, З. П. Борисюк. – К.: Наук. думка, 1990. – 254 с.
2. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
3. Вілінов Ю. На шляхах від порогів до синіх морів – Запоріжжя: вид. Глазунов С.А., 2005. - 352 с.
4. Історія філософії на Україні: у 3-х т. / АН УССР, Ін-т філософії; редкол. В. І. Шинкарук (гол. ред.) [та ін.]. – К.: Наук. думка, 1987. – Т. 1. – 400 с.
5. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. письменник, 1993. – 205 с.
6. Музиченко Я. Дерево життя / Українські символи. – К.: Народознавство, 1994. – С.59-72.
7. Новицький Я.П. Острів Хортиця на Дніпрі // Народна пам'ять про козацтво. – Запоріжжя: Інтербук, 1991. – С. 100-108.
8. Новицький Я. Твори в 5-ти томах. – Т.1. – Запоріжжя: Тандем-У, 2007. – 508 с.
9. Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", Запоріжжя, 26-27 травня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 47-53.
10. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 72 с.
11. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 172 с.
12. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу "Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В.О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 126 с.
Світовит Пашник,
волхв РПК
Володимир Форостецький "Хортиця. Священний дуб". 2011 р. в.п.акр.
Немає коментарів:
Дописати коментар