Свято напередодні Андрія (Ондери, Андри, Індри – це Бог різних народів [1, 157]) називається Калита. Іноді Калитою називають безпосередньо свято Андрія 30 листопада [7, 221].
Наш Андрій близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. У слов'янській мітології відомий Індрик-звір, як Бог підземелля, який прочищає джерела [12, 310].
Ім'я войовничого Індри, який у іранській і ведичній традиціях уособлював чоловічу силу, збереглося у вигляді праслов'янського прикметника *jędrъ, з якого утворилося слово "ядерний", іменники "ядро", "ядра". [3, 71].
Середній зуб Триглава в нижній частині означається ядром-яйцем, а верхня частина – це перо (Перун). Тобто Індра – це нижній Перун [1, 157]. Про це каже й Велесова Книга: "Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець... І се віну одвержимо до них і речемо, яко вергунець Ондер упаде до нас і зростить віна і злаки ті. І се маємо справді їсти хліби свої.." (ВК, 30) [1]. Бог Індра передав зброю Перуну [1, д.6г].
На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Індри-Андрія: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони. Те що Індра у слов'ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. [13, 17].
Дівчата випікають Калиту – головний символ цього свята. Кожна дівчина повинна брати участь у готуванні Калити, починаючи від старшої і закінчуючи наймолодшою. Тісто мусить бути солодким і міцно запеченим, щоб нелегко було вкусити. Замішування тіста має обрядове значення підтримання єдності в родинних зв'язках. А виконання цього обряду дівчатами – майбутніми матерями – є тим дійством, яке на духовному рівні об'єднуватиме їх дітей у великий єдиний рід – тобто народ.
Дрова у печі складали навхрест, що символізувало Сонце. Розпалювання дров – то священна обрядова дія, адже вогонь здавна був найкращим другом і помічником людини, без нього вони не мали ні тепла, ні їжі, ні захисту від небажаних гостей. Тому приказували, розводячи вогонь:
Гори, гори ясно
спечи нам Калиту красну!
Щоб ми її кусали
та й горя не знали!
З давніх-давен у ніч на Калиту дівчата ворожать. Глибоко в душі дівчата вірять, що ця ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.
Калита, Калита,
На тебе надіємось
Хочемо долю свою знати
Просимо тебе допомагати!
Для ворожіння під Андрія дівчата "сіють" льон чи коноплі й приговорюють:
Андрію, Андрію,
на тобі коноплі сію,
дай мені, Боже, знати,
з ким буду шлюб брати! [4, 305].
Сонце до заходу, а конопельки до сходу.
Калитою радію, конопельки сію.
Пеленою волочу, бо заміж вийти хочу.
Дай, Доле, знати, з ким життя буду мати. [11, 200].
Ворожать, як хто вміє: на люстерко, чобіток кидають, під вікном слухають, ллють віск з свічок на воду і дивляться на фігури. Ще й так ворожать: беруть два сірника чи дві воскові свічки, запалюють їх, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.
Одна з обов'язкових умов проведення свята – жартівливий "напад" на хату хлопців. Або, як пише Степан Килимник, хлопці просяться весільною піснею у пань-матки та всього чесного товариства:
Впустіть нас, впустіть,
Або нам відчиніть,
Про нас славонька йде,
Мороз зверху нас б'є...
Ми люди з дороги,
Та болять нас ноги,
Ми люди подорожні,
Животи в нас порожні!..
Дівчата відспівують:
Відчини, неню, ворота,
Поглянь, яка то голота...
Сховай мене, моя нене, в коморі,
Це гукнули бояри надворі...
Після початкових жартів, отаман хлопців звертається: "Пань-матко й усе чесне товариство, час Калиту чіпляти, час у небо заглядати!"
Усі хлопці в один голос: "Господині наші милі, час Калиту чіпляти до шиї". З ванькира пань-матка гукає: "Бог благословить!" Усі хлопці наперебій біжать до стола й видирають у дівчат Калиту. Калита в руках хлопців. Усі встають. [7, 228-229].
Хлопці прив'язують червоною стрічкою Калиту до сволоку так високо, щоб тільки підстрибнувши можна було її дістатися, а другий кінець стрічки протягують через сволок, щоб Калиту можна було підсмикувати вгору. Інший варіант, коли Калиту підвішують на палицю і підсмикують як вудилом. Це урочисте дійство супроводжується словами:
У небо, наша Калита, у небо,
А ти, сонечко, підіймись
Та нас подивись.
Ми Калиту чіпляємо.
На місяць поглядаємо,
Свою долю закликаємо. [7, 230].
Хлопці готують горнятко з сажею, квач, обирають Калитинського – веселого, жартівливого парубка, який відповідатиме за обряд кусання Калити і являється її охоронцем разом із дівчатами-дружками, бо він відіграє роль батька нареченої.
Паном Коцюбинським, що відіграє роль нареченого, може бути кожний учасник гри чоловічої статі. Спочатку він виконує танець навколо косого хреста, складеного коцюбою і рогачем, а всі присутні намагаються його розсмішити. Засміявся чи наступив у танку на рогач або коцюбу, не зміг вкусити Калити – отримай сажею по писку! Звичайно, дівчата перші над ними сміються й підколюють дотепними примовками й жартами.
Взагалі дії свята відтворюють шлюбний обряд, де Андрій (Коцюбинський), як і сама коцюба-кінь, ототожнюється з фалічним символом, і він має подолати перепони до жіночого лона, що уособлюється у вигляді Калити. Та в свою чергу може символізувати огорожу двору (селища). Тому у весільному обряді намагалися збити ворота (символ цнотливості) і проникнути у двір, що якраз і обіграється при надкушуванні Калити. [10, 28-29].
Огорожа двору – це також роги Велеса, які одночасно символізують Місяць. Ксенофонт Сосенко зазначав, що "надкусувана калета се символ меншіючого місяця". Також він писав, що вавилоняни мають аналогічний культ, де сонце Шамаш, як батько, мав наречену "kallatu" (слово значить: наречена, невістка), іменем Aja, що була жіночою постаттю місяця. І підсумовує, "що кушання калети як нареченої, ще й до того з солодким медом, що саме при забаві все пригадується учасникам, дуже годиться з прочими містеріями на св. Андрея, які відносяться по більшій части до женихань і будучої долі, про яку мріє молодіж. [14, 55, 56].
Цікаво, що пан Калитинський може бути тотожний вавилонському kalu – 'духівник' і ka-lu-ti, що значить 'духовенство' [див. 14, 87]. Тоді охоронець Калити є не просто батьком, а й духівником, якого за звичаєм називають отцем, батюшкою.
Степан Килимник наголошує: "Не менш цікаво в ритуалі "Калити" – це вінки з колосся. Вінок, покладений на голову переможця "Андрія", визначає сили Бога чистого кохання – долі, – приєднання цього хлопця до цих сил неба, запорука врожаю, добробуту, чистоти, любови та щасливого шлюбу." [7, 246]. Тобто віншування колоссями символізує викид насіння чоловічим прутнем під час шлюбних стосунків.
Так як жіноче лоно ототожнюється з потойбіччям, то в царстві мертвих, за віруванням, є характерна заборона сміятися [8, 34]. За церковною традицією (як східною так і західною) дата свята є кончиною апостола Андрія [9, 48]. Тобто його заходження в потойбічний світ є смертю, а це в порівнянні є обов'язковим завершенням статевого акту.
Як найкраще духовний зміст свята Калити розкривається в народній пісні "Їхав Молодець Хоробрий Стрілець" з явним натяком на шлюбні дії:
Їxав Молодець, Хоробрий Стрілець, дай Боже!
Коня поганяв, Калету шукав, дай Боже!
Зійди, Калето, зійди Круглая, дай Боже!
Калета зійшла, щастя принесла, дай Боже!
Печем Калету, ой, Дірявую, дай Боже!
Калето, паxти, Дівчино, цвіти, дай Боже!
Калета паxтить, Козака манить, дай Боже!
Високо скакав, Калету кусав, дай Боже!
Калету зловив, дірку прокусив, дай Боже!
Калету ламав, криxти розкидав, дай Боже!
Ой, ті криxтоньки, сяють Зіроньки, дай Боже!
Сяють Зіроньки, малі дітоньки, дай Боже!
Диво-Калета світ ізродила, дай Боже!
Ой, Ти Калето, ой, Медовая, дай Боже!
Xто Тебе місив, xто Тебе змастив, дай Боже!
Xто Воду носив, xто Тебе смішив, дай Боже!
Мене місила Красна Дівчина, дай Боже!
Красна Дівчина, як та Калина, дай Боже!
Калето, місись, Житечко, зродись, дай Боже!
Калето, котись, звірино, родись, дай Боже!
Їли Калету, їли Медову, дай Боже!
Кругла Калета світ звеселяла, дай Боже! [5]
Але не довго хлопці витримують таке знущання. Наймолодший Коцюбинський врешті-решт хапає обома руками Калиту і втікає геть. Втім, ця Калита знов опиняється на святковому столі і дістається всім учасникам дійства. Та не всім просто так: хлопці, як основні "винуватці" втрати Калити, мусять викупити свою долю, дівчата ж, як вправні господині отримують свою частку без викупу.
Закінчується свято сонцесяйної Калити доброю вечерею, досвітніми посиденьками і веселими іграми й танцями. Буває, що саме на цих досвітках дівчина зустрічає свого судженого, на якого гадала вночі. Але, як би там не було, це свято запам'ятовується надовго! [2, 128].
От поволі затихають наші вечорниці.
Не забудьте ви дороги до нашої світлиці.
Хай любов і щире слово Душу гріє ту,
Що вечорниці пам'ятає в ніч на Калиту. [6, 5].
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 192 с.
2. Войтович В. Сокіл-Рід. – Рівне: Оріяна, 1997. – 322 с.
3. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. - К.: ТОВ «Видавництво "Кліо"», 2015. - 416 с.
4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. - К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.
5. Їхав Молодець Хоробрий Стрілець. Українська народна пісня. – http://www.pisni.org.ua.
6. Калита / упор. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 16 с.
7. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
8. Курочкін О. Маски тварин у поховальних іграх // Родовід. – № 4. – 1992. – С. 32-38.
9 Никифор архимандрит. Иллюстрированная полная популярная Библейская энциклопедия. – Москва, 1990 (Репринт 1891). – 902 с.
10. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – С. 24-39.
11. Пістун Т.В. Рідні свята в Колі Сварожому: сценарії виховних заходів. – Тернопіль: Мандрівець, 2014. – 224 с.
12. Серяков М. Рождение вселенной. Голубиная книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с.
13. Словник рідновіра / Уклав С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009). – 48 с.
14. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.
Світовит Пашник,
Волхв РПК
Волхв РПК
Немає коментарів:
Дописати коментар