У Запорізькій області є багато "місць сили". Одне з них - поблизу села Григорівка у межах Олександрівського лісництва
Урочище Пристіни, розташоване на захід від на села Григорівка, є пам'яткою природи загальнодержавного значення. Місцевість зрізана чистими струмками, вода в яких вражає розмаїттям відтінків у різні пори року.
Живлять струмки джерельця. Деякі наповнюють головну природну пам'ятку - озеро, температура в якому і в мороз, і в спеку становить від 8 до 10 градусів тепла.
Водойма ця невеличка, за формою нагадує людську стопу, джерела, що її живлять, розташовані у "п'ятці". Глибина - озера три метри. Вода така прозора, що можна роздивлятися камінці на дні.
В озера дві офіційні назви - Синє та Панське. Запоріжцям воно більш відоме за останньою. Хоча з'явилася водойма задовго до того, як ці землі почали роздавати російським панам. Нині озеро користується неабиякою популярністю серед мешканців області. Особливо зацікавились запоріжці цією водоймою в кінці 2000 років. Озеро з унікальними властивостями вирішили облагородити. Опікувалися цим запорізькі правоохоронці. Тож водойма отримала в народі ще одну назву - "Ментівське озеро".
Знавці комфортного відпочинку обклали водойму каменем, зробили сходи. Одна за одною почали з'являтися легенди - буцімто примітив озерце Потьомкін для Катерини, й вона навіть купалася в ньому.
Колишній лісник Степан Олійник, що мешкає у Григорівці, провів біля Панського озера майже все життя. Чоловік сміється над цими балачками. За його словами, містяни ніколи Катерину не згадували, та й озером не цікавилися, але завжди знали, що ніяке воно не Панське, а, скоріше, Ханське.
"Це озеро було - калюжа калюжею, здається, зі всіх місцевих, я сюди один ходив купатися. Десь у 1974-му прийшов якось, воду з озера випустили, люди по ньому ходили. Виявилося, геологорозвідка. І стало видно, що озеро обкладено вапняком. Фахівці сказали, що цьому вапняку щонайменше чотириста років", - розповів колишній лісник.
Село Григорівка знаходиться майже на самісінькому узбережжі річки Конка, яку чимало краєзнавців, особливо, місцевих, іменують стародавньою Калкою. Вважають, що саме тут проходила природна межа між Степом і західною цивілізацією, найсхіднішим форпостом якої були наприкінці XVI сторіччя козацькі Січі.
Утім, де саме мешкали степняки, а де запорожці та їхні пращури, сказати сьогодні важко. До того ж, ці люди були людьми чемними: билися лише під час війн, а в мирні часи добросусідствували та допомагали один одному: козаки відправляли в Степ гречку в голодні для сусідів роки, степняки випасали в себе козацьких коней.
Неподалік Григорівки було знайдено щонайменше три ординських поселення, два з яких не згадані у жодному літописі. У третьому,найближчому до села, скоріше за все і мешкав хан, який першим звернув увагу на джерельне озерце зі сталою температурою води.
"Тут, неподалік від нас Великі Кучугури, там було татарське місто, в 15 км від Григорівки знайшли за півроку до затоплення Каховського водосховища. Казали, столиця Мамая", - розповідає колишній лісник.
За легендами, саме за наказом одного з тамтешніх ханів водойму обклали вапняком. Тут він приймав ванни. До того ж, не один, а з прекрасними русалками. Історія замовчує, чи то були справжні русалки, чи місцеві дівчата. Але кажуть, виходили вони на зустріч хану з води, підхоплювали під руки та заводили в озеро.
Невідомо і те, чи занурювався хан в озерце, аби одужати від якихось хворі, чи просто насолоджувався такими ванними. Водоймі приписують чимало цілющих властивостей. Однак, лікує озеро далеко не всіх. Принаймні, наш знайомець-лісник багато років намагається вилікувати тут хворі суглоби. "Купався у цьому озері більше, аніж будь-хто, у мене ось, як це коліно боліло з 1982 року, так по цей день і болить", - сміється Олійник.
Озерце і навколишня місцевість відносяться до так званих "місць сили", тобто таких, що підживлюють енергією. У цьому впевнений запорізький рідновір Вадим (Божевой) Літвінов. У Григорівці він зробив вже кілька святилищ із власноруч вирізаними з дерева образів богів, і у будь-яку пору року занурюється в унікальну водойму. Каже, що це - неймовірні відчуття: і взимку, і влітку спочатку все тіло пронизують тисячі голок, а потім накриває сильний жар.
У теплу пору року біля Панського озера не проштовхнутися, в'їзд для автівок на територію платний. До війни упродовж дня тут стояли до сотні легковиків. Останні два роки трохи менше, але все одно улітку кожного дня приїздили десятки людей. А ось взимку тут ані душі, лише на Водохреща зібралася купка вірян, і знову в лісі панує тиша.
На відміну від інших місць, де, за народними прикметами, саме сьогодні, 15 лютого, на Стрітення, зима зустрічається з весною, на Панському озері вони нерозлучні. У найміцніші морози диво-водойма не замерзає, і в будь-яку спеку дарує прохолоду.
Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя
Немає коментарів:
Дописати коментар