понеділок, 25 липня 2016 р.

Пішов на Луки Сварожі художник Сонцеслав Крижанівський


24 липня 2016 року, у Києві скорботний день. Україна і світ прощається із видатним майстром, художником, філософом, чудовою людиною, справжнім сином сонця Віктором-Сонцеславом Крижанівським.
У просторому залі Будинку Художника людно. Безмір квітів, безмір спогадів... У безмежному горі родина митця... Кожен із друзів та близьких згадує сонячну вдачу Віктора-Сонцеслава, його могутній талант, його дивовижне бачення світу - того дивного, незримого світу, який відкривається лише величним чистим душам.

Я підходжу до труни, прощаюсь, читаю вірш... не вірю! Не вірю! Здається - мить - і він усміхнеться, відкриє очі, скаже щось підбадьорююче, запросить на виставку... Ми зустрілись із майстром саме на його виставці в Українському Домі у 2010 році. Згадую той щасливий день, сповнений сонця, неба, радісного спілкування. Я співала там, і мені здавалось, що його полотна відчувають мої пісні, мелодії сопілки та гітари... І кожна робота сяяла любов'ю, глибиною, відкритістю... Сяяла правдою... тепер же людину Правди і Краси проводжаємо на Луки Сварожі...
Чому так миттєво обірвалася сонячна нитка твого життя, Майстре? На Лісовому кладовищі тиша... Поруч із могилою ліс, який так любив Віктор-Сонцеслав... Нехай колише свої трепетні віти, нехай оберігає спокій душі Майстра... З шепотінням дерев переплітаються слова поховального обряду, який проводять Володимир Кагадій, Вогнедар, Спас, Доброслав... А ми разом з Тарасом Силенком проводжаємо побратима тужливими мелодіями бандури та сопілки... Потім співаємо журавлину пісню "Чуєш, брате мій..."
Друг Тараса Олександр тримає на долонях паперового журавлика - символ неба, свободи, надії... В якусь мить він говорить:
- Це не журавлик, а сокіл! Сокіл! Болем і прозрінням вривається в душу щось неймовірне! Адже кілька днів тому у сні я бачила друга, надзвичайно дорогу людину, справжнього воїна духу, який пішов до Сварожого Вирію рік тому. Це Ярослав Бабич. Він назвав себе Балканським Соколом. А сьогодні, у незримому вирії соколи зустрілись! Плаче Київ, плаче Україна...
Ось і поминальна тризна... Знову згадуємо друга. Знову біль переповнює серце... Та ось звучить промова Живосила Лютого! Як вітер свободи, як полум'яна квітка правди, як шлях, по якому важливо іти зараз, коли ми у гіркоті втрати. Так, наша сила - у єднанні, у згуртованості, у правді! Зазвучали слова Шевченка, Сосюри, зазвучали стрілецькі скорботні пісні... В якусь мить з далекого кінця зали пролунав голос: "Меч Арея!" І забриніли струни бандури, і заясніли могуттю наші голоси. Вся громада встала. Слова сили і мужності летіли у височінь, у синій безмір, обіймаючи собою світ! Так, боляче і гірко, та ми єднаємось, ми змикаємо шеренги, ми діти сонця і світла і треба триматись, жити, вірити у правду, яка переможе! А тобі, дорогий наш, сонячний наш побратиме - м'яких шовкових трав на Луках Сварожих!

Напнуло небо траурні мости,
Стоїть в зажурі все Свароже військо,
Бо відійшов у неземні світи
Мудрець, худжник Віктор Крижанівський
Своє мистецтво людям дарував,
Мов сонце світу променів перлини,
В святе безсмертя входить Сонцеслав, 
Залишивши для вічності картини.
У всесвіт він поніс свої думки,
Щоб малювать у космосі бездоннім,
Як праслав'янства сяючі струмки
Вплітаються у рік нових симфонію.
А у серцях - пекучий горя щем.
Нема для нього фарб, і нот, і слів.
Вся України плаче за митцем
І буде пам'ятать повік віків.

Олеся Сінчук



Немає коментарів:

Дописати коментар