вівторок, 19 квітня 2016 р.

Європейська культура чи обман і містифікація?

Олесь Бердник
«Що практично означала акція Володимира?

Багато сучасних найавторитетніших учених захоплено твердять, що ми прилучилися до високої європейської культури, отримали письмо, відкрили вікно у світ найвищих осягнень людського генія. Чи так же воно?


Уявіть собі таке: росте тисячолітній Дуб, має буйну крону, могутнє гілля, коріння, занурене в глибини рідної землі; він дає притулок тисячам птахів, затишок людям, подорожнім, сіячам, він формує структуру довколишніх ґрунтів і навіть погоду й клімат у своєму краї, він невіддільний від того мікрокосмосу, де колись проріс пращурівський жолудь, давши такий благословенний паросток... Потім приходять якісь зайди, зрубують велетня. З гуркотом, стогоном і болем гримнулося вікове дерево на землю, потрясаючи її до основ. До кореневища прищеплюється цілком інше дерево, і корінь Дуба, змушений напоювати ту чужинецьку гілку прадідівськими соками...

Вчені, про яких я згадав, радо повідомляють нам, нібито відбулася асиміляція культур, візантійство органічно злилося з попередніми традиціями, витворило оригінальний синтез нового світогляду й співжиття. Це - обман і містифікація!

Що збереглося, браття, від пращурів?

Християнізовані колядки, щедрівки, огризки примітивних забобонів? А де наші довізантійські пісні, думи, міфи, казки, філософські концепції, традиції? Все, все, все викорчувано, з'їдено до тла. Той паросток, що виріс на кореневищі Праслов'янського Дуба, цілковито змінив характер усього історичного клімату давньоруського регіону, наклав печать спотворення на душі сучасників тієї духовної агресії. Прадіди стали слухняними виконавцями чужинецьких релігійних алгоритмів, а отже, дозволили ліпити себе так, як заманеться будь-якому експериментаторові, що воліє "прорубувати вікно" на Захід чи на Схід! Воістину, Див Зоряного Дивокола "обрушився на землю", як справедливо скаржиться автор "Слова о полку Ігоревім"!

Жорстко й нещадно формувався новий етнос, інше древо буття.

Ми були Синами Світовида, Дажбога.
Ми стали грішниками, недолугими спадкоємцями Адама.
Ми переходили після смерті у країну сонячних прадідів, прилучаючись до потужної ріки всенародного життя, до Зоряного Віче Предків.
Ми стали підходити до смертної межі, страхаючись грядущого Небесного Трибуналу, не відаючи - куди потрапимо: до вічного блаженства чи до вічної муки!
Ми формували себе вже не за велінням вікових батьківських традицій, вивірених генієм попередників, а за імперативом чужинецьких хитрунів, котрі давно збагнули правило: щоб володіти народом, треба позбавити його власного розуму і нав'язати чужу програму. І не має значення - яку, з плюсовим знаком чи мінусовим, - головне, щоб вона не дозволила реалізувати себе!»

Олесь Бердник. Уривок із статті «Де ви, кобзарі?» 1988 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар