середа, 25 травня 2016 р.

Живий Вогонь 25 травня

За церковною традицією на цей день припадає третє знайдення голови Івана Хрестителя (Предтечі). Ми визначили, що він є мітологічним персонажем і уособлює сонячне божество, різдво якого поставлене на літнє сонцестояння.
29 серпня церковники відзначають Усікновення голови Предтечі: Соломія, дочка Іродіади, за її намовленням спонукала Ірода Антипу відрубати голову Івану Хрестителю [1]. Відповідно ця подія символізує завершення літа і втрата Сонцем своєї запліднюючої дії.
За Велесовою Книгою вогняну голову Птаха-Зоря Матир-Сва з Неба приносить людям і вони запалюють її в своїх домівках у печах – там і шукайте. За легендами голову Предтечі поховали і її випадково три рази знаходили. 1 і 2 знайдення (Обретіння) Голови відзначають 24 лютого, а третє знайдення відзначається 25 травня [1].
Не складно побачити, що ці знайдення трапляються на міжсезонні дні за одним принципом, коли має ушановуватися сонячне божество. Треба припустити, що 1-ше знайдення повинно бути 24 листопада.
Ми не змогли віднайти народної назви цього свята. Тому вводимо умовну назву "Живий Вогонь". Так як Вогонь є зародком Сонця і дає людині життя, зігріваючи у холодну пору.
Михайло Тиводар приводить такі свідчення ушанування Живого Вогню в Карпатах:
З обрядами вигону худоби на полонини пов'язана традиція добування вогню тертям чи викрешуванням ("живої ватри"). Його, як правило, добував "ватаг". З такого вогнище не дозволялося розпалювати вогонь на сусідніх стійбищах, топтати ногами, загрібати палками тощо. Щоб не хворіли пастухи, вони скакали через "живе" вогнище, а щоб захистити тварин од хвороб, їх проганяли через ватру.
"Живий" вогонь підтримували протягом усього полонинського сезону. При переході на іншу полонину його переносили. Викрадення чи згасання вогню вважалося великим нещастям для людей і худоби, бо, за народними уявленнями, "живий" вогонь розпалював Бог. Коли таке траплялося, то, у відповідності до вимог народних вірувань, у жертву вогню приносилась вівця. Її різали, варили і поїдали пастухи та присутні на стійбищі господарі. Після того як м'ясо жертовної вівці повністю з'їдали, "ватаг" починав добувати нову "живу ватру".
Повсюдно в Українських Карпатах відомо чимало таких обрядів і вірувань, які відрізняють "живу ватру" серед інших вогнів. Все це свідчить, що у місцевого населення збереглося чимало дійств з "живими" вогнями, які пов'язані з ранньослов'янським культом Сонця. [2, 39].

Література:
1. Усікновення чесної голови св. Івана Христителя вшановують 11 вересня православні та греко-католики. – http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/31568.
2. Тиводар М.П. Весняні скотарські свята, обряди та вірування населення українських Карпат (друга половина ХІХ – середина 40-х років ХХ ст.) // НТЕ. – 1990. – № 5. С. 32-39.

Світовит Пашник

Немає коментарів:

Дописати коментар